Контрольний тест для 9 класу за темою «Нові тенденції у драматургії кінця XIX–початку XX ст»

Генрік Ібсен - норвезький поет і драматург,фундатор соціально-психологічного напряму у світовій драматургії. П'єсою,в якій найпослідовніше виявились нові принципи драматурга, стала драма “Ляльковий дім”.Головну увагу письменник зосередив на проблемі прав жінки,але взагалі доля головної героїні відбиває глибинні суперечності сучасного драматургу суспільства.  В Україні про творчість Ібсена писав І. Франко (стаття «Ворог народу» Г. Ібсена", 1891, та ін.; замітка до 70-річчя від дня народження письменника, 1898). Відштовхуючись від вірша Ібсена «Сила спогаду», І. Франко написав «Школу поета (за Ібсеном)», одна із повістей І. Франка має ібсенівську назву «Основи суспільності». Творчість Ібсена характеризували Леся Українка (стаття «Європейська соціальна драма в кінці XIX ст.», 1901), Н. Кобринська (ст. «Про „Нору“ Ібсена», 1900). Драми Ібсена йдуть на українській сцені з поч. XX ст. Джордж Бернард Шоу (англ. George Bernard Shaw) — ірландський драматург і публіцист, родом з Дубліна, лауреат Нобелівської премії з літератури 1925 року, помер в Ейот-Сент-Лоренс, Англія. Саме Бернард Шоу разом із Генріком  Ібсеном і Антоном Чеховим був «батьком» гостросоціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». На новій основі традиції ібсенівського театру, Бернард Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему. На українській сцені вперше ставив п'єси Шоу Лесь Курбас у «Молодому театрі» («Кандіда», 1918) й Театрі ім. Т. Шевченка («Учень диявола», 1922); пізніше в Театрі ім. І. Франка поставили «Святу Йоанну» (1924) й «Учень диявола» (1948).